Happiness in shoes made of silence

Счастье в туфельках из тишины 

Оно ходит босиком, ступая тихо, как солнечный луч по полу ранним утром. Оно проскальзывает тихонько в двери каждого дома, улыбается через оконное стекло сияя солнечным лучом или морозной росписью на стекле. 

 И тихонечко говорит: Привет, я СЧАСТЬЕ! 

Я твоя любимая чашка с трещинкой, заполненной чашкой чая. 

Я рука того, кто эту чашку принес по утру в еще теплую постель. 

Я это утро, в которое ты просыпаешься и никуда не спешишь. 

Я - воздух, я - время, я - тишина. 

Я в промежутках — между словами, между событиями, между задачами. 

Я во взгляде, который не просит ответа. 

Я во взгляде, полном тишины и понимания. 

Я - момент в который не нужно ничего доказывать, не нужно становиться лучше. 

Я могу уйти, не оставляя ничего — кроме ощущения, что на мгновение всё было по-настоящему.

Я не обижаюсь если ты меня не замечаешь. 

Я просто иду дальше — к тем, кто умеет остановиться, оглядеться, послушать. К тем, кто скажет мне: "Проходи. Я тебя ждал."

06-15-2025  Маргарита К

Щастя в туфельках із тиші 

Воно ходить босоніж, ступаючи тихо, як сонячний промінь по підлозі рано-вранці. Воно прослизає тихенько у двері кожного будинку, посміхається через шибку сяючи сонячним променем або морозним розписом на склі. І тихесенько каже: Привіт, я ЩАСТЯ! 

Я твоя улюблена чашка із тріщинкою, заповненою чашкою чаю. 

Я рука того, хто цю чашку приніс ранком у ще теплу постіль. 

Я цей ранок, коли ти прокидаєшся і нікуди не поспішаєш. 

Я – повітря, я – час, я – тиша. 

Я в проміжках між словами, між подіями, між завданнями. 

Я у погляді, який не просить відповіді. 

Я у погляді, повному тиші та розуміння. 

Я - момент, у який не потрібно нічого доводити, не потрібно ставати краще. 

Я можу піти, не залишаючи нічого, крім відчуття, що на мить все було по-справжньому. 

Я не ображаюся, якщо ти мене не помічаєш. 

Я просто йду далі — до тих, хто вміє зупинитись, озирнутися, послухати. До тих, хто скаже мені: "Проходь. Я на тебе чекав."